Чи може ОСББ нехтувати санітарними нормами?

У попередній публікації автор розпочав аналіз проблеми збалансування інтересів більшості власників квартир у будинку, де створено ОСББ, з інтересами меншості. В цій же статті йтиметься про те, якими мотивами керувалися суди, коли відмовляли рівнянці Надії в задоволенні її позовів до ОСББ щодо права користуватися сміттєпроводом. Жінка вже тривалий час з допомогою юристів РОГО «Комітет виборців України» пробує відстоювати свої права. Також автор наведе приклади розгляду таких справ судами.


Норма матеріального права
Пункт 2.17 Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць, затверджених наказом МОЗ України №145 від 17.03.2011 (далі - Державні санітарні норми) передбачає: у житлових будинках, що будуються висотою 5 поверхів і вище, може бути влаштовано сміттєпроводи відповідно до вимог державних будівельних норм та державних стандартів. Дозволяється проектувати та будувати житлові будинки без улаштування сміттєпроводів у разі проведення оброблення (перероблення) побутових відходів шляхом обладнання всіх квартир утилізаторами (подрібнювачами) залишків харчових продуктів та влаштування окремого технічного ліфту для перевезення твердих відходів. В існуючих багатоповерхових житлових будинках дозволяється закриття сміттєпроводу у разі проведення оброблення (перероблення) побутових відходів шляхом обладнання всіх квартир утилізаторами (подрібнювачами) залишків харчових продуктів та письмової згоди всіх мешканців цих будинків за погодженням з балансоутримувачем цих будинків.


На переконання автора, наведена норма має тлумачитися в спосіб, згідно з яким ОСББ може закрити сміттєпровід, яким вже обладнаний багатоквартирний будинок, лише в разі одночасного дотримання трьох обов’язкових умов: 1) всі квартири в цьому будинку повинні бути обладнані утилізаторами (подрібнювачами) залишків харчових продуктів; 2) на закриття сміттєпроводу має бути письмова згода всіх мешканців будинку; 3) на закриття має бути погоджено балансоутримувачем будинку. Але з наведеним розумінням відповідної норми погоджуються не всі.


Приклади судових спорів з ОСББ
Найбільше зацікавлення, на погляд автора, викликає саме справа №2601/20824/12, що розглядалася Голосіївським районним судом м. Києва, а згодом переглядалася в апеляційному порядку. 20.06.2014 вказаний суд по цій справі виніс рішення, яким визнав недійсними рішення двох загальних зборів членів ОСББ: перших – у частині прийняття рішення про заварювання сміттєпроводу; других – у частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні заяви про розварювання сміттєпроводу в будинку. Також суд визнав дії голови правління ОСББ по заварюванню сміттєпроводу в будинку неправомірними і зобов`язав голову правління відновити експлуатацію сміттєпроводу будинку, шляхом його розварювання. При цьому, суд посилався на порушення ОСББ прав позивача, санітарних і будівельних норм. Зокрема, місцевий суд вказав: «…суд не може погодитись з позицією відповідачів щодо заварювання сміттєпроводу в зв`язку з відмовою від нього більшої частини мешканців, оскільки для цього повинна бути згода всіх без виключення мешканців та наявність утилізатора сміття у кожній квартирі…». Проте 25.10.2014 вказане рішення було скасовано Апеляційним судом міста Києва.


Однак наведений приклад судового процесу має бути скоріше повчальним для позивачів і жодним чином не свідчить про «всесильність» ОСББ та відсутність у них обов’язку дотримуватися санітарних і будівельних норм при прийнятті своїх рішень. Адже причина програшу позивачем справи в описаному випадку в апеляції полягала в кількох суттєвих деталях:


1) ще при зверненні до Голосіївського районного суду м. Києва людина, яка оскаржувала позбавлення її можливості користуватися сміттєпроводом, не врахувала того, що вимогу про визнання дій по заварюванню сміттєпроводу у будинку неправомірними і зобов`язання відновити його експлуатацію потрібно було заявляти не до голови ОСББ, а до ОСББ як окремого відповідача. На це вказав і апеляційний суд, звернувши увагу, що голова виконувала рішення ОСББ 2011, а не самовільно заварила сміттєпровід з власної ініціативи. Також суд відзначив, що саме загальні збори можуть прийняти рішення стосовно витрат на відновлення експлуатації сміттєпроводу;


2) при зверненні до суду позивач не говорив про порушення санітарних і будівельних норм, а увагу на це звернув сам суд першої інстанції. Проте, суд з власної ініціативи в цивільному процесі цього не мав права робити;


3) на момент прийняття ОСББ свого рішення про заварювання сміттєпроводу в травні 2011 Державні санітарні норми. на порушення яких вказав у своєму рішенні суд першої інстанції, не діяли. Адже набули вони чинності лише 01.01.2012, а тому їх норма матеріального права до цієї ситуації, що виникла в 2011, не могли застосовуватись. Тому, цілком логічно, що апеляційний суд в описаній ситуації скасував рішення районного суду, визнавши вимоги позивача до голови ОСББ передчасними.


Крім того, на користь позиції, що для блокування доступу до сміттєпроводу ОСББ мало отримати погодження абсолютно від усіх власників свідчить ухвала Апеляційного суду Одеської області від 30.03.2010 (провадження №22ц-467/10), в якій суд констатував, що до участі в справі безпідставно не було залучено власника, який не дав згоди на переобладнання, яке призвело до неможливості користування сміттєпроводом.


Позиції рівненських суддів
Якщо порівнювати вищеописані приклади зі справами, які розглядалися у Рівненському міському суді, то між ними є суттєва різниця. Оскільки в справах №569/10096/15-ц та №569/561/16-ц є ряд суттєвих деталей, які їх відрізняють від попередньо описаного прикладу.


По-перше, на відміну від київського прикладу, в рівненській ситуації загальних зборів членів ОСББ з питання закриття (заварювання чи цементування або ін.) сміттєпроводу станом на час його закриття в березні 2015 року не проводилося. Лише 23.10.2015 (після закриття сміттєпроводу), коли людина звернулася в суд, щоб оскаржити закриття, відбулися збори. На них вирішено не відновлювати роботи сміттєпроводу. По суті ж голова ОСББ у березні 2015 року самовільно без рішення зборів організувала його заварювання. При цьому, як сама вона ствердила в судовому засіданні під час розгляду цієї справи в міському суді, вона просто привела в дію рішення загальних борів членів житлово-будівельного кооперативу, прийняте ще в 2009 році. Однак ОСББ до вказаного кооперативу, як і його голова в 2015 році, не мали жодного відношення. Кооператив у грудні 2011 ліквідований. Тому і підстав організовувати заварювання сміттєпроводу в голови ОСББ на основі рішення неіснуючого кооперативу не було. А питання заварюванням мало б розглядатися перед, а не після нього зборами членів ОСББ, а не ЖБК.


По-друге, на відміну від попереднього київського прикладу, в рівненській справі позивач сам стверджував про порушення відповідачами Державних санітарних норм і вони для цієї ситуації були чинними, так як з 01.01.2012 діють по даний час та є обов’язковими до виконання. Саме тому положення вказаних санітарних норм Рівненський міський суд мав застосовувати 01.03.2016, коли оцінював дії голови ОСББ і ОСББ по справі №569/10096/15-ц, та коли оцінював 27.04.2016 рішення загальних зборів ОСББ від 23.10.2015 при розгляді справи №569/561/16-ц. Проте чомусь суд цього не зробив. Водночас, у своєму рішенні по справі №569/561/16-ц суд проаналізував лише дотримання ОСББ загальної процедури прийняття рішення, а доводам позивачки п. Надії про порушення Державних санітарних норм взагалі не надав належної уваги. Натомість інший суддя цього ж суду по справі №569/10096/15-ц ствердно вказав, що на відносини п. Надії п. 2.17 Державних санітарних норм не поширюється через те, що вона вказувала, що сміттєпровід їй потрібен для викидання памперсів, а не залишків харчових продуктів. Хоча, насправді, в позові йшлося як про необхідність викидання памперсів, так і іншого сміття в т.ч. залишків харчових продуктів. Крім того, суд у даній справі прийняв до уваги небажання частини мешканців користуватися сміттєпроводом, оформлене рішенням ОСББ від 23.10.2015. Хоча, сміттєпровід закрито було задовго до ухвалення такого рішення. Обидва рішення міського суду були оскаржені.


16.05.2016 Апеляційний суд Рівненської області своєю ухвалою по справі №569/10096/15-ц відмовив рівнянці в задоволенні її апеляції. При цьому, суд із незрозумілих причин надав оцінку рішенню ЖБК, вказавши, що «… рішення ЖБК «Орбіта» від 23 березня 2009 року є чинним, було прийнято в межах компетенції загальних зборів та на підставі Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку», підстав вважати його таким, що порушує норми матеріального права у суду не має». Також апеляційний суд зробив висновок, що такий спосіб збору сміття з використанням сміттєпроводу є не виправданим через те, що призводить до антисанітарії і більш вартісним, аніж вивезення сміття з контейнерного майданчика. На цю ухвалу наразі готується касаційна скарга. Що ж до рішення по справі №569/561/16-ц, то воно апеляційним судом не прийнято.


Інша судова практика
Зустрічаються в реєстрі й інші приклади захисту права на користування сміттєпроводом.


Так, 20.11.2012 Залізничний районний суд м. Львова прийняв рішення в справі №462/2-1123/11, яким задовольнив позов Залізничної РДА м. Львів до Особа 4 і Особа 5. Суд зобов’язав відповідачів звільнити самочинно зайняте приміщення біля сміттєпроводу, яким до останнього обмежено доступ мешканцям. Це рішення залишив у силі апеляційний суд 29.10.2013 (провадження №22-ц/783/6477/13). Схожого підходу дотримувались: 30.10.2007 Новозаводський районний суд м. Чернігова (25.12.2007 залишено в силі Апеляційним судом Чернігівської області); 07.11.2011 Ворошиловський районний суд м. Донецька (справа №2-805/11); 20.10.2011 Апеляційний суд Запорізької області (провадження №22-5055/11).


4 червня 2009 Апеляційний суд Херсонської області в справі №22ц-14462009 констатував, що «сходові клітини, сміттєпровід знаходяться у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку, а тому питання їх використання повинно узгоджуватися з усіма співвласниками цього майна, в т.ч. 1 з позивачем» та вказав: «право на встановлення відповідачами металевих ґрат на сходовій клітині четвертого поверху багатоквартирного будинку повинно здійснюватися за згодою інших співвласників, в т.ч. позивача, чого не було дотримано, тому посилання апелянта на те, що грати були встановлені за наявності згоди на це 80% мешканців будинку (більшості) є безпідставним і колегією суддів до уваги не приймається». Суд залишив в силі рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 14.03.2009.


Подібним чином до наведених прикладів діяв і Суворовський районний суд м. Херсона, який 07.10.2009 задовольнив позов по справі №2-3248/2009 Особа 1 до КП «Таврійський», зобов’язавши комунальників усунути наявні несправності у роботі сміттєпроводу і відновити його експлуатацію. Схожі рішення щодо проведення ремонту сміттєпроводу приймали й Оболонський районний суд м. Києва та Апеляційний суд м. Києва, що підтверджується рішенням Верховного Суду України в справі №6-12605св07 від 19.05.2010 р.


Якщо ж проглянути практику оскарження рішень санепідемслужби, то, наприклад, 12.04.2012 Дніпровський районний суд м. Херсона по справі №2110/1854/12 відхилив адміністративний позов керівника підприємства, яке забезпечувало утримання будинку, до місцевої санепідемстанції, яка притягнула його до відповідальності за порушення п. 2.17 Державних санітарних норм та ст. 22 Закону «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».


Як підсумок
Чинне законодавство насправді містить необхідні гарантії, здатні забезпечувати баланс між бажаннями власників та інтересами меншості. Вони, наприклад, закріплені в санітарних нормах. Однак їх реалізація на практиці залежить як від самих власників, так і від правильності застосування відповідних норм матеріального права судами.


Поруч з наведеним, на сьогодні чинні Державні санітарні норми певною мірою не відповідають реаліям життя. Зокрема, наприклад, мені не відомо жодного будинку в Рівному, де б квартири були обладнані утилізаторами залишків харчових продуктів. А сміттєпроводи в більшості не працюють. Тож є невідкладна потреба внести зміни до відповідних норм у такий спосіб, що врахує інтереси людини, яка сама не може винести сміття на подвір’я. Наприклад, у них можна прописати положення, за яким до такої особи буде періодично приходити двірник і за неї виносити сміття. Це дозволить реально збалансувати інтереси меншості з бажаннями більшості.


Фото – «Прес-центр»


Частина 1: Чи «всесильне» ОСББ?, або Коли більшість має рахуватися з інтересами меншості