«Незалежний та непідкупний суд зі сміливими суддями в його складі – це гарантія того, що політично вмотивованих рішень не буде», – Микола Глотов

Народився в Росії (м. Самара) в родині батька токаря і мами вчителя. Із 1988 року проживає на території України. Закінчив звичайну сільську школу, юридичний факультет Рівненського кооперативного економіко-правового коледжу (диплом з відзнакою) та Київського університету права НАН України (дипломи бакалавра і спеціаліста з відзнакою).

Свою юридичну кар’єру розпочав із правозахисної діяльності, якою і займався до березня 2019 року.

Зокрема, більше як 12 років на умовах bro bono надавав жителям Рівненщини правову допомогу в приймальні Рівненської обласної громадської організації «Комітет виборців України» в м. Рівному. Зокрема, у 2013 році в адміністративному суді представляв активістів Євромайдану, яким місцева влада хотіла через суд заборонити проводити мирні зібрання. Також під час Євромайдану надавав правову допомогу активістам, яких рівненська міліція хотіла притягнути до кримінальної відповідальності за те, що в повітря вони відправили звичайні кольорові кульки з прикріпленим фотознімком тодішнього Так, вперше в Україні довів факт дискримінації внутрішньо переміщених осіб за ознакою наявності в паспорті відмітки про реєстрацію місця проживання. Після цього ініціював внесення змін до закону, які парламент прийняв - законопроект №2166 «Про посилення гарантій дотримання прав і свобод ВПО», який набув чинності з 13 січня 2016 року.

Крім діяльності bro bono, Микола Глотов проводив просвітницькі заходи для студентів, школярів, вчителів та інших осіб. Зокрема, з питань реалізації і захисту прав людини, толерантності і недискримінації тощо. Також є автором численних брошур і буклетів, які поширювалися на безоплатній основі серед жителів сіл і міст Рівненщини. Паралельно з просвітницькою і правозахисною діяльністю Микола Глотов займався адвокатською діяльністю, моніторингом виборів та навчанням членів виборчих комісій, юридичною журналістикою (публікувався в газеті «Юридичний вісник України»), викладацькою діяльністю (викладав у Рівненському інституті Київського університету права, ВСП «Рівненський коледж» НУБіП) та працював юрисконсультом у ВПУ №1 м. Рівне.

1. Що саме стало для Вас основною мотивацією подати документи на участь у Конкурсі до Вищого антикорупційного суду?

Щире бажання забезпечити політичну нейтральність Вищого антикорупційного суду та його апеляційної палати, до роботи та рішень яких буде прикута увага не лише міжнародної спільноти, але й усього українського суспільства. Оскільки найбільш згубно на довіру людей до судів і суддів може впливати саме політична вмотивованість судових рішень та гучні заяви політиків про це.

Річ в тім, що я більше 10 років віддав правозахисній діяльності, в т.ч. працював і в напрямку підвищення довіри громадян до судової влади. Тому прагну, щоб робота цього нового суду загалом довіру до всіх судів в Україні посилила, а не навпаки. Саме через це я й вирішив стати одним із суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду. Адже, я звик керуватися гаслом «Хочеш щось зробити добре – зроби сам та покажи власним прикладом іншим, що це не складно».

2. Який особистий життєвий та професійний досвід може особливо стати Вам в нагоді під час роботи на новій посаді?

Досвід за плечима, як відомо, не носять. Саме тому, абсолютно весь досвід, який я отримав за свої 34 роки, в т.ч. і професійний, мені точно стане в нагоді. Тут і досвід викладення власної професійної позиції у справі, ведення професійної дискусії, роботи з людьми в колективі, спілкування з колегами, а також із журналістами, активістами, представниками міжнародних організацій тощо. Крім того, займаючись із липня 2006 по березень 2019 правозахисною діяльністю, мені не рідко доводилося «пливти проти течії» чи допомагати «пливти проти течії іншим людям», мотивувати окремих з них на це своєю поведінкою. Впевнений, що під час роботи суддею такі вміння мені теж знадобляться.

3. Які Ви маєте враження від процедури Конкурсу? З якими викликами Вам довелось стикнутись як кандидату на різних етапах відбору?

Участь в такому конкурсі – це новий досвід і маса різних емоцій. Мені сподобалося, бо це певний тест на витривалість. І я його пройшов!

Основним викликом для мене були питання, які ставилися під час співбесід, відповідати на які я не готувався. Наприклад, перед співбесідою у ВККСУ мені надіслали ряд запитань щодо поданої мною під час декларування інформації. На них відповіді я підготував. Водночас, під час співбесіди мене запитували багато з того, про що в письмовому листі питання не ставилися.

4. Як Ви оцінюєте роботу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі – ВККС) та Громадської ради міжнародних експертів (далі – ГРМЕ) ? Чи є якісь окремі аспекти їх діяльності, процедури Конкурсу загалом, які, на Ваше переконання, варто було б удосконалити? Якщо так, то яким чином?

Як на мене, то ВККСУ із ГРМЕ гарно налагодили взаємодію і досить ефективно попрацювали.

Щодо пропозицій, то, як на мене, варто було б проводити виконання практичного завдання з наданням кандидатам можливості набирати текст на комп’ютері, а не писати ручкою як це було по факту. Крім того, думаю було б чесно, щоб по кожній виконаній практичній роботі на сайті ВККСУ оприлюднювалася на загал не лише бали, але й аналітична довідка про те, які при її написанні кандидатом було допущено помилки чи недоліки. Так кожен з кандидатів буде розуміти, чому він набрав менше балів, аніж інші.

5. Як Ви думаєте, що могло стати причиною того, що ГРМЕ «забракувала» таку значну кількість кандидатів?

Я думаю, що більшість з тих, кого ГРМЕ «відсіяло», сподівалися на формальність такої процедури та суто «церемоніальній» ролі членів ГРМЕ в конкурсі.

6. Напередодні прийняття закону «Про вищий антикорупційний суд» в суспільстві тривала дискусія щодо доцільності долучення до процедури Конкурсу ГРМЕ а також запровадження механізму ветування рішень міжнародних експертів ВККС. Якою є Ваша позиція з цього питання?

Підтримую позицію тих фахівців, які пропонують в майбутньому долучати ГРМЕ до процедури конкурсного відбору суддів Верховного Суду та апеляційних судів. Адже, в подібній ситуації ніхто не зможе звинуватити міжнародних фахівців в упередженості до певного кандидата, з яким до співбесіди під час конкурсу вони не були знайомі.

7. Як відомо, Закон «Про вищий антикорупційний суд» містить достатньо широкий перелік обмежень щодо участі у конкурсі певних категорій осіб, в тому числі, це стосується працівників органів прокуратури. Чи є таке обмеження, на Вашу думку, дійсно обґрунтованим?

Так, подібні обмеження достатньо обґрунтовані. Наприклад, коли поглянути на роботу адвоката в кримінальному провадженні, то він в одній ситуації виступає в якості захисника обвинуваченого, а в іншій – представника потерпілої сторони. Тобто, у різних справах адвокату доводиться займати різні позиції. А прокурор завжди в кримінальному провадженні виражає позицію обвинувачення. Саме тому, що в роботі прокурорів постійно присутній обвинувальний ухил мислення, то законодавець й передбачив, як я розумію, обмеження їх участі в конкурсі до антикорупційного суду.

8. В умовах нашої країни нерідко трапляються ситуації коли на суддів намагаються здійснювати тиск, зокрема, представники інших гілок влади. Чи стикались Ви або Ваші колеги із подібним на різних етапах Конкурсу?

Особисто на мене ніхто поки не тисне і не тиснув. Щодо ситуації в колег, то мені про це нічого не відомо. Тож можу говорити лише за себе.

9. В суспільстві є доволі поширеною думка, що після Революції Гідності в Україні так і не розпочалась реальна боротьба із корупцією. Так, було створено багато «антикорупційних органів», зокрема, НАБУ, САП, НАЗК, ДБР, однак попри це, істотних результатів в цьому напрямі все ще досягнуто не було. Відповідно до Індексу сприйняття корупції від Transparency International за 2014 рік, Україна мала 25 балів зі 100 та посідала 142 місце серед 175 можливих. В той час як аналогічному звіті за 2018 році наша країна піднялась лише на 120 місце із 32 балами. Через це багато людей цілком обґрунтовано вважають, що створення ще однієї «антикорупційної інституції» - Вищого антикорупційного суду наврядчи призведе до значного прогресу в цьому напрямі. Чи є це дійсно так або антикорупційний суд все ж таки стане тією «відправною точкою», з якої в Україні розпочнеться реальний прогрес у боротьбі із корупцією?

Зрушення в сфері боротьби з корупцією за останні роки точно є. Бо, коли ще таке було, щоб кожен міг дізнатися про активи тих, хто живе за рахунок платників податків? Та такого раніше ніколи у нас не було! І, крім надання громадянському суспільству безлічі інструментів для контролю за добробутом чиновників, за ці роки справді були утворені НАЗК, НАБУ і САП. ДБР, проведено відкриті конкурси з набору персоналу, прийнято спеціалізоване законодавство. Це все безумовно позитивні кроки. Проте, одне питання створити спеціалізовані органи, а зовсім інше – забезпечити організаційно-правові умови для їх ефективної діяльності. Так, для прикладу, на оперативність перевірки декларацій чиновників з боку НАЗК, як на мене, суттєво впливає надто широке коло тих, хто в силу вимог закону змушений подавати декларації. Коли б коло таких осіб звузили, то і процес перевірки пішов швидше.

Тому, буде створення антикорупційного суду «відправною точкою» поки що судити зарано. Адже, невідомо які сюрпризи можна чекати від законодавця як до початку роботи Вищого антикорупційного суду і його апеляційної палати, так і в період, коли вони повноцінно запрацюють. Тим більше, що 2019 – це рік виборів.

Однак, головне, щоб дороги назад не було і суддям антикорупційного суду дали можливість працювати. Я маю на увазі, щоб цей суд з часом не ліквідували як незручний чи просто не заблокували його роботу. А як буде насправді - стане зрозумілим тоді, коли суд запрацює і до нього на розгляд надійдуть перші матеріали. Тож давайте почекаємо…

10. Якими є загалом Ваші очікування щодо майбутньої роботи нової інституції?

Я думаю, що роботи буде багато, в т.ч. доведеться працювати без вихідних. Так само очікую, що й критики та звинувачень в бік тих суддів, які розглядатимуть найбільш резонансні справи (в т.ч. у мій бік), буде вдосталь.

Проте, я впевнений, що нездоланних перешкод немає. Єдине, маю надію, що представники інших гілок влади якнайшвидше зрозуміють, що в першу чергу в їх інтересах, щоб судова влада була незалежною від будь-яких зовнішніх впливів і не намагатимуться безпідставно дискредитувати його. Оскільки, незалежний та непідкупний суд зі сміливими суддями в його складі – це гарантія того, що політично вмотивованих рішень не буде, а покарання отримуватимуть лише ті, хто справді вчинив кримінальне правопорушення.